Життя у нових реаліях
Засуджуючи такі, по суті, безбожні дії по відношенню до людей, Церква Христова озброюється тим, для чого Вона й встановлена на землі – молитвою, переплетеною з миротворчою діяльністю, щоб вже вкотре нагадати всім нам про нашу безсмертну душу та про наше майбутнє стояння перед Богом.
Церква запрошує нас до участі у молитві, наповненої покаянними почуттями та натхненними проханнями про встановлення миру, а незаконні формування просить скласти зброю. У такій важкій ситуації, коли нам приходиться хоронити вбитих на війні молодих людей, ми всі сподіваємося на чудо. Однак не всі чудеса стаються миттєво. Для деяких чудес ми ще не готові…
Православна Церква з самого початку засудила прояв сили у будь-якій формі, а, коли пролилася перша кров ще у грудні минулого року, Церква почала молитися за зцілення поранених та за упокій душ загиблих. Сучасній Церкві, як і сучасним людям, доводиться жити у нових реаліях – реаліях бойових дій. Наше покоління такого ще не знало. Я впевнений, що зараз багато з нас переглянули особисті системи пріоритетів та оцінок.
Друзі пересварилися з друзями, а сім’ї розділяються зсередини через неоднакове ставлення до війни на сході країни, стаючи по різні сторони протистояння. Люди киплять ненавистю до ворога і проклинають терористів та їх підсобників, від котрих отримують зброю та фінансову підтримку. Крім цього, пропагандистська машина вибиває з колії часом навіть найкраще підготовлених і досвідчених, не говорячи вже про довірливих пересічних громадян. Нам важко маневрувати поміж різнобічної інформації, яка пробує завоювати наші симпатії.
Ненависть, на жаль, інколи проявляється і у напрямку Церкви, яка також опинилася поміж вогнем пропагандистської перестрілки. Ще б пак, після заяв, що УПЦ благословляє прапори терористів, переховує у підвалах монастирів їхню амуніцію та надає їм самим притулок, хто сприйматиме саму Церкву та церковників за адекватних людей? Однак, одна справа пропаганда, а інша – реальний стан речей.
Благословляти чи ні прапор сепаратистам
Відомий випадок, коли священик нашої Церкви, як це було представлено «матеріалами», благословляє прапор так званої «ДНР». А ось та сама інформація, як кажуть «із перших рук». Той священик сам роз’яснив події, які сталися у його храмі, як заявив голова Синодального інформаційного відділу прот. Георгій Коваленко: «Щодо ситуації з нібито освяченням прапора ДНР. До священика у храм прийшли двоє чоловіків у формі, спитавши, чи благословляє він ікони. Коли він повернувся з усім належним для освячення, там вже були 20 людей зі зброєю, а окрім ікони збоку було знамено ДНР. Але при цьому на жодному фото з того дня немає доказів, що священик щось кропить… Якщо священик змінює рясу на камуфляж, а хрест на зброю – він відповідатиме як громадянин. Церква прямо засудила подібні прояви. Наші священики лишаються на Сході і окормляють людей, які потребують допомоги. Одночасно Церква стоїть на позиціях державних і позиціях суверенітету».У той час, коли мало місце таке самочинне «благословення» прапору, терористи ще були присутні у Слов’янську, а, отже, розповісти про все на всю країну не було можливості, адже це могло наразити того священика на небезпеку. Церква зберігала мовчання до того часу аж поки місто не було звільнено нашими військами.
Були випадки, коли священик змінив рясу на камуфляж і взяв до рук зброю. Однак такі приклади – особистий вибір тільки того священика. За це він був покараний по церковній лінії, а якщо його причетність до бойових дій буде доведено – на нього чекає ще й суд світський. Наразі він знаходиться у СІЗО. Українська Православна Церква молиться за єдність України та відновлення братської любові між її жителями та разом з усіма жителями приймає участь у реабілітації постраждалих.
На чийому боці Святий Дух
Оскільки вся повнота УПЦ молиться за мир в Україні, за одужання поранених, збирає фінансову та гуманітарну допомогу нашій армії та постраждалим від бойових дій, по можливості опікується біженцями, а також молиться за спокій душ вбитих у боях солдатів та людей, ми віримо що Господь посилає нам Святого Духа, Утішителя та дателя життя, щоб ми могли перенести ці важкі часи і не впасти у відчай.Однак, як не дивно це звучить, ті, які бажають розірвати нашу Батьківщину і стріляють у наших солдат, також моляться Богу, освячують бойові знамена, також призивають Святого Духа освятити їхню справу…. То ж на чиєму боці Святий Дух. Говорять: почекаємо закінчення всього цього і побачимо. Хто виграє – на боці того й Дух Святий! Насправді, Святий Дух на боці Правди Божої, інакше не може й бути. Бог завжди з тим, хто має в Ньому потребу і щиро відкривається Йому, впускає Його у своє серце. Він з пораненим зцілює його рани, з безнадійно пораненим – приймає його чи її душу, сироті знаходить притулок, допомагає утішитися тим, у кого загинули близькі, наставляє справжніх захисників свого народу приймати правильні рішення та перебуває там, де ллється щира молитва до Нього. Він дає можливість покаяння кожному з нас без винятку.
Отже, щоб перебувати з Богом, потрібно стояти за Правду Божу. У такий спосіб і Бог і ми рухатимемось у одному напрямку. «Немає більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх… . Це заповідаю вам: щоб ви любили один одного» (Ін. 15:13,17). Бог нас не зраджує ніколи. Буває, що ми зраджуємо Його любов, але аж ніяк не навпаки. Де живе неправда, де відбувається насильницький захват інших, у той час коли навіть Бог не насилує нашу волю, де ллється брехня та наклеп – там перебувають з батьком неправди, тобто з дияволом (Ін. 8:44). Недарма ж святий Іоанн Предтеча вчив воїнів: «нікого не кривдіть, не обмовляйте» (Лк. 3:14)
Благословляють військових на захист вітчизни
У районних військкоматах та у військових частинах Закарпаття та по всій країні священики благословляють наше військо на захист Вітчизни. Це робиться тому, щоб просити Святого Духа, Життєдавця, перебувати з нашими захисниками, які готові пролити свою кров заради мирного і спокійного життя у країні. Ми молимо Бога вберегти кожного з них, але людський фактор у цій справі такий же завеликий, як і Божественна участь. Ми з Богом співпрацюємо. Він не тіснить нашу вільну волю, наш вибір. Навіть у той час, коли людський фактор досягає незнаних вершин ненависті та знищує інших, Бог не стоїть осторонь, а приймає душі невинних жертв та втирає сльозу вдовиці, чи матері або дівчини загиблих.Церква зараз у важкому положенні тому, що у важкому положенні знаходимося всі ми – Її діти. Однак вона не перестає просити усіх нас посилити свої молитви за нашу країну, владу і воїнство наше, щоб ми та наші діти могли тихо проживати у чистоті та святості. Наша сила у молитовному єднанні навколо Бога та стоянні за єдність країни.
газета Православне Закарпаття №8/2014
Коментарі
Дописати коментар