Помолимось за країну, за народ

Куди піде Україна? Схід чи захід? Чомусь питання ставлять саме у такій формі. Однак, краще життя не дається у подарунковій обгортці. Для цього потрібно самим трудитися і прикладати зусилля, при чому всім, без винятку. Необхідно також впорядкувати свої пріоритети, а свої бажання проектувати на реальні можливості. Матеріальні блага не падають з неба: вони приходять поступово, коли є правильний менеджмент та розумний контроль за витратами, коли працюють і не крадуть. Та про це краще розкажуть спеціалісти. Тут мова буде про інше.


Народ у своїх бажаннях та напрямках в основній своїй частині визначився. З можливостями, правда, не дуже втішна історія. Чи є можливість у нашої країни розвиватися без заходу чи сходу? Питання, звичайно до політиків і держслужбовців. Мені ж, як звичайному громадянинові, здається, що потенціал у нас є, є й ресурси. Знаю, якщо щось «здається», потрібно перехреститися. Саме через це й пишу, щоб як священик попросити перед прийняттям рішень «перехреститися», тобто, молитися Богу (віруюча людина цей варіант ніколи не відкине). Молитва і благодать Божа допоможе нам у прийнятті важливих рішень, щоб не вийшло потім «нам здавалося, що нам стане краще». Молитися та дякувати Богу за допомогу у важких трудах на благо суспільства в цілому та своєї сім‘ї зокрема – наш християнський обов’язок.

Не в силі Бог, а в правді!

Що ми, як християни, можемо робити зараз? Сьогодні, зараз, ми можемо не розповсюджувати неправду, припинити насильство та засудити кровопролиття невинних людей, особливо там, де це залежить від нас особисто. Однак, найголовніше – це не залишати молитви до Бога про дарування миру нашому народу, про братську любов та спокій в родинах. Разом з цим, потрібно припинити чинити будь-який гріх, адже це віддаляє нас від Бога, а, отже, і один від одного. Українська Православна Церква звернулася до своїх чад та до всього українського народу молитися за збільшення любові та викорінення ненависті, що саме й заважає нам бути близькими один до одного. На превеликий жаль, ми стаємо суспільством розріднених «одноосібників», а потрібно згуртуватися і стати братами. Церква запрошує зробити цей крок через загальноцерковну молитву про дарування спокою та миру через набуття християнської любові один до одного. З благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, у всіх храмах УПЦ протягом Різдвяного посту звершуватимуться особливі молитви про дарування нам любові один до одного та відвернення нас від гріха.

Церква не закликає йти в одну сторону чи в іншу; Церква закликає, куди б не впав вибір її народу, йти тільки з Христом! Євангельські заповіді (що насправді є планом дій для християнина) відкривають НАДполітичний, НАДпартійний шлях. Цей шлях – шлях жертовної любові до ближнього. Христа велика кількість одноплемінників спочатку також прийняли за того, хто допоможе скинути владу римлян та, одночасно, забезпечить їх благами. Викрикували «Благословенний Той, Хто йде у ім’я Господнє!», аж поки не зрозуміли, що революції не буде. Господь став над політикою і тоді народ зажадав «Розіпни Його!». Церква – містичне Тіло Христове і знаходиться поза політичними вподобаннями її членів. Іісус Христос страждав, помер і у Своєму Воскресінні переміг смерть, щоб будь яка людина, без винятку, КОЖЕН «струджений і обтяжений» зміг знайти притулок та спокій з Ним у Царстві Його.

Отже, Церква молиться за мир та спокій у державі та нагадує нам про необхідність дотримуватися християнських засад. Не демонструвати, а проявляти християнську любов один до одного – ось наш дороговказ. Починаючи позитивні переміни із себе особисто, ми складаємо їх у загальну скарбничку «на благо народу», що дасть можливість змінити й земне життя на краще. З Христом це можливо, де б ми не були! Помолимось за народ!

прот. Іоанн Шандра, газета Православне Закарпаття